Старик и море.

 В одной бедной деревушке родился на свет мальчик. Он проводил свои дни бессмысленно, механически и монотонно, так же как и остальные обитатели этой угасающей деревушки, не имея представления, что делать с собственной жизнью. И в одну прекрасную ночь ему приснилось море. Ни один из жителей деревни ни разу не видел моря, поэтому никто не смог подтвердить, что где-то в мире существует такая бескрайняя вода.
А когда юноша заявил, что собирается отправиться на поиски моря из своего сна, все крутили пальцем у виска и называли его сумасбродом. Но он, несмотря ни на что, пустился в путь и долго странствовал, пока не оказался на развилке дорог. Здесь он выбрал ту дорогу, которая вела прямо, и через несколько дней добрался до поселка, жители которого вели спокойную, обеспеченную жизнь. Когда юноша сообщил им, что странствует, мечтая найти море, они начали убеждать его, что он зря тратит время и лучше будет ему остаться в этом селе и жить так же счастливо, как и все.
Несколько лет молодой человек жил в достатке. Но однажды ночью ему опять приснилось море, и он вспомнил о своей несбывшейся мечте. Юноша решил покинуть поселок и вновь отправиться в путь. Попрощавшись со всеми, он вернулся на развилку и на этот раз пошел в другом направлении. Шел он долго, пока не дошел до большого города. Восхитился его гомоном и пестротой и решил остаться там. Учился, работал, веселился и со временем совсем забыл о цели своего путешествия.
Однако через несколько лет он опять увидел во сне море и подумал, что, если не исполнит мечту своей юности, то впустую растратит жизнь. Поэтому он опять вернулся на развилку и выбрал третью дорогу, которая привела его в лес. На небольшой полянке юноша увидел избушку, а возле нее уже не слишком молодую, но прекрасную женщину, которая развешивала выстиранное белье. Она предложила ему остаться с нею, так как ее муж ушел на войну и не вернулся. Юноша согласился.
Много лет они прожили счастливо, вырастили детей, но однажды нашего героя, который уже состарился, опять навестил сон о море. И он оставил все, с чем был связан много лет, вернулся на развилку и пустился в путь последней, доселе неизвестной ему тропой, очень крутой и каменистой. Он шел с трудом и стал опасаться, что вскоре совсем выбьется из сил.
Оказавшись у подножия большой горы, старик решил подняться на нее в надежде хотя бы издали увидеть море из своих снов. Через несколько часов на исходе сил он добрался до вершины горы. Перед ним раскинулись необозримые просторы: старик увидел развилку дорог и село, в котором жители вели благополучную жизнь, и большой город, и избушку женщины, с которой провел много счастливых лет. А вдали, на горизонте увидел голубое, бескрайнее море.
И, прежде чем остановилось его измученное сердце, растроганный старик сквозь слезы сожаления заметил еще, что все дороги, по которым он шел, вели к морю, но только ни одну из них он не прошел до конца.

Перед выходом помолилась...

В колонках играет - Леди - Ты можешь остаться
Настроение сейчас - отличное!!!
Первый концерт прошел на ура)
Я рада...Волновалась конечно, ведь в группе я новенькая...
Приехали, сразу пошли в гримерку... пообщались, попели...вроде как -то легче стало)
Перед выходом помолилась...
Вышли...Спели....Все на одном дыхании...2 песни)))
Аплодисменты, кто - то подбегает фотографироваться))
Приятно, не скрою...
Довольная приехала домой...Из - за погодных условий я приболела, буду лечиться)
А еще большое спасибо мой маме, которая так меня поддерживает во всем))ЛЮБЛЮ ТЕБЯ)))
Завтра день - релакс))) Сон, поход по магазинам и салонам...=)) наконец - то)))

Много ли...

Много ли для счастья надо?..
Снова увидеть сны (и какие!) после огромного перерыва
Вспомнить, как просто делать пиццу
Получить вдруг ночью смс, точно отвечающую на мою мысль в эту секунду
Купить себе еще один охуительный комплект белья (бляблябля, шож я выбираю на глаз самое дорогое???)
Проснуться от мурчания и тепла двух котов за спиной
или от прохлады персика в ладони...)
Я досмотела второй сезон Хауса. Масяяяя! Я хочу третий.... )
Я стираю, ем арбуз и балбесничаю.
ХОРОШОТОКАК!!!

Туман Моего Сознания....

Открываю глаза..и пытаюсь сквозь реснички отчаянно сфокусировать зрение,
которое пока ещё,.как утренний туман медленно расстекался  густой и тягучей
пеленой по моему телу,мыслям,моей Сущности.
-Ну что же?Сказала Я туману.-Мы продолжаем жить...СЕГОДНЯ.
Даже не так.Пока Туман пытался усиленно скрасить и окутать все отрицательные эмоции
Я в очередной раз загоняла себе Занозы Воспоминаний в Мозг,как Мазахист делая себе
больно и получая наслаждения от этой БОЛИ....
-Начинается!!!!!Сказал Туман моего Сознания.
-Я уже и так тут Борюсь долгое количество времени с тобой,и что опять ПЛОХОЙ день?
-А на улице...Нет,ну ты посмотри,дурында,такое Солнышко,радость во всей природе
-А ты опять как ЗОМБИ,не успев открыть глаза уже впала в прострацию Грусти и Воспоминаний,
которые,как два Червяка,так комфортно устроились у тебя внутри и кушат,жуя с наслаждением...как яблоко.
Молчу...Слушая этот скрипучий и раздражающий голос  навязчивого,как Комара,Тумана моего Сознания.
-Нет...Ну ты посмотри на себя.Молодая,Красивая,Талантливая Барышня....продолжал этот противный Туман.
-и???.....Я уже завернулась в одеяло,.забившись,как маленький,перепуганный котёнок в самый угол кровати.
-СЕГОДНЯ...радостно и как то уж очень убедительно воскринул Туман,при этом Хитро улыбаясь,Мы.....
Начинаем НОВУЮ ЖИЗНЬ....Мы с тобой всё оставляем в ПРОШЛОМ,а иначе..Я просто не смогу Помочь
И уйду.А когда Я уйду,тебе уже будет не от кого прятаться под Одеялом...Понимаешь?
-Скрываясь от себя же самой...
-Вылезай.
-И не молчи,ты так долго говорила во сне с тем,которого ты ЛЮБИШЬ,что сейчас тебе прийдётся всё
это озвучить и написать,а иначе ЭТОМУ всему нет смысла...ГОВОРИ...
Окончательно уже проснувшись от Монолога этого навязчивого и приставучего Тумана...
Я Просипела,так как голос после очередной бессонной ночи где то застрял внутри,в отличии от Этого Безумно много болтающего,
неугомонного Существа,которое называлось Туманом Моего Сознания...
-Стихами можно?...Я написала этот стих,он,возможно премтивен,но он полностью описывает ВСЁ..Почти всё.
-Давай уже Стихом,Ленивое ты Создание...Поморщился Туман...
-Вечно ты выбираешь себе самые Лёгкие пути,не Человек,а Змея скользкая...
-Окей,....Сказала я,не обращая вниманиЕ на очередное сравнения меня с тем,что в принципе..соответствует действительности.
Итак...
СЕРЕБРИСТЫМ КРЫЛОМ САМОЛЁТА
В НЕБЕ РОСЧЕРК ПЕЧАЛИ МОЕЙ
ЖИЗНЬ С ТОБОЙ Я СЧИТАЛА ПОЛЁТОМ
А ПОЛЁТ...ПРОДОЛЖЕНИМ ДНЕЙ.
ДНЕЙ СЧАСТЛИВЫХ И НЕУГОМОННЫХ,
И НЕ ДНЕЙ,МОЖЕТ ДАЖЕ ЧАСОВ
КРОХ У ВРЕМЕНИ ПРИОБРЕТЁННЫХ
СЕРДЦЕ...В СЕЙФ Я ЗАПРУ НА ЗАСОВ
Я ЧАСТИЧКУ ТЕБЯ ОСТАВЛЯЮ...
ВСЁ Ж НА МЫСЛИ СЕБЯ Я ЛОВЛЮ,
ЧТО НА ТВОЙ,ВДРУГ,ВОПРОС
-А ТЫ ЛЮБИШЬ?
Я СОВРЮ
-НЕТ,Я ТЕБЯ НЕ ЛЮБЛЮ....
тУМАН МОЕГО сОЗНАНИЯ ВНИМАТЕЛЬНО ПРОЧЁЛ НАПИСАННЫЙ мною СТРОКИ...и как то странно загрустил,
Пропал Оптимизм и задор.Он Сидел в кресле,поджав под себя ноги и задумчиво смотрел на то самое Солнце,
от которого недавно ему было так радостно и Хорошо...
Потом он встал, резко и Поцеловав меня в Сморщенный от неожиданности лоб,произнёс...
-Я ухожу...Я с ЭТИМ не справлюсь.Ты ДОЛЖНА сама.
САМА....Я улыбнулась первый раз за долгое время...
-Счастливого пути...Туман моего сознания.
Мне нравится ТО,ЧТО БЫЛО и Я ВСЕГДА БУДУ ЭТО ЛЮБИТЬ,Поэтому.
Я вновь ЗАКРЫЛА глаза положа голову на подушку из ПРОШЛОГО.....

Мега пост

Тільки тепер дорвалася я до комп'ютера. Вирішила написати пост про останні тижні літа 2009. Описане нище лише самі яскраві моменти.
(с) Володимир Петрович
Ще перед походом "Рівна-Рейнбо", я почала малювати один незвичний для мене малюнок. Потім я його кожен день по-трохи доповнювала деталями. З альбомом і олівцями я вешталася постійно і всюди, окрім гір. В останній день літа він був домальований. От такий казковий чудік був на початку:
20.08.09 Рівна-Рейнбо
Ранок, який зустріла вже в Туричках. Свіже повітря. Лісова вологість. Сонечко ледь пробивається крізь гущу листя. Близький шум джерела. Атмосфера вже зваблює скупатися у гірській воді і пролежати в траві цілий день.
Але налаштована була дійти на полонину Рівну через Липовець-раз, а потім спуститися до водоспаду Воєводино-два.
Плюси за цей похід:
Перший раз в мене не було задишки- вдихала повні легені чистого воздуху без проблем навіть при високих нагрузках
І ще - якщо коліно замотати до того як воно заболить, то воно не заболить О:) геніально просто.
З полонини такий кругозір!
(с) Володимир Петрович
Навіть Боржавський хребет видно. Той, до якого 4 години на автобусі від Ужгорода їхати + виповзати своїми ногами. На фотці найбільш далекі гори:
(с) Володимир Петрович
Нафоткала панораму на пам'ять:
По полонині ми гуляли так до години третьої. Пробували найти якусь доріжку до водоспаду від Менчула. Це лиш в самому кінці походу дідик лумшорський розповів, доріжки були... колись... Найкраще піти по якомусь джерелі і не втрачати час. Тоді ми так і зробили. Все одно три джерела мали зійтися в одне русло. Промахнутися ми не могли.
Це був тест-драйв. Зарослі малини-ожини до пояса як мінімум. Великі валуни, яким скучно стояти непорушно. Повалені ялинки, які нагадують частокіл і чомусь падаєш саме на них руками вперед.
Сонечко скоро вже мало почати заходити і в мене проснулася дитяча фантазія. Коли я бачила чорні пустоти між каміннями, думала, що тут лайтово жити ведмедикам і диким кабанам. Іван Великий працював замість радіо і, логічно, мав розлякати всю живність тієї глуші.
Завдячуючи моїм друзям настрій був хоть і панічним, але веселим. Я голосно сміялася, зажовувала ягоди і радувалася життю поки можна
(с) Володимир Петрович
Двохгодинне балансування на хоть-чому сприймалося як гра. Взагалі це пішло на користь- скакала з камня на камінь вечером навколо водоспаду як кішка.
Доріжки нам привижалися всюди. Коли хочеш щось побачити, то мозок тобі намалює. Тому не повірили коли на іншому березі замаячило схоже. Але коли там найшли пачку з-під цигарок, то підскакували і кричали від щастя. Цивілізація! Ніколи так не радувалася сміттю.
Незапланована зупинка- Юлька підвернула ногу. Добре, що хоть не в глуші.
Все таки до заходу сонця ми дійшли до запланованого пункту. Коли я пішла на гул води, я не чекала, що піді мною з двох сторін буде текти водоспад
21.08.09 Рівна-Рейнбо
Спати мені було важко, як завжди на природі. Слухала шум водоспаду, крутилася. На слідуючий день мені це відгукнулося. Сил я не набралася, відчувала себе розбитою. Попереду мали бути знову зарослі і крутий підйом. Холодна вода хоч настрій підняла. Я ще потім бігала з фотоапаратом, радувалася сонячній погоді.
(c) Володимир Петрович
Истинный путь наверх- это наверх
(c) Володимир Петрович
Досить дико було в лісі таке побачити. Подали ідею, що десь капкани поставлені. Після чого ми пересувалися ще аккуратніше.
(c) Володимир Петрович
Коли ми видралися на Рівну, мені не вірилось. А коли дійшли до самої вищої точки, то я вже була без гумору, без бажання йти далі. Розуміння, що я прийшла туди не нити, не злитися на себе, штовхало рухатися вперед.
(c) Володимир Петрович
Ціль вже було видно. Білі тіпі серед поляни. Фестиваль закінчився 2 дні до того, але люди там ще були. http://en.wikipedia.org/wiki/Rainbow_Gathering- європейський фестиваль. Коли потрапла в ту атмосферу, не хотіла звідти йти. Продумовувалися варіанти, що хлопців шлемо в Ужгород в ролі вісників (звязка ж там мобільного нема) і залишаємося з Юлькою так до вересня.
(с) Володимир Петрович
Знову джерело. Повернення сил і посмішки. Знову метушлива ніч, втома не помогла заснути. Постійно з'їжала вниз уві сні, постійно друг піднімав мене наверх.
22.08.09 Рейнбо-Рівна
Цікаві люди, яких я оцінила зранку. Теплі зустрічі, які надовго залишаться в моїй пам'яті. Яких я бачила потім в своєму місті, сиділа і розмовляла. Чудовий ранок, ще декілька купань в джерелах гір. Сумне розуміння, що сьогодні додому. В місто, в хлорований душ, загазоване повітря, загружених людей. Де чекає любима сестра, мама і Фафаня. Куди скоро повернуться друзі із Германії. Де будуть паті-на-хаті, смачне морозиво і любимі вулички.
В місті з'явилися сили пройтись додому з центра пішком. Повільним кроком і з гулом в ступнях. Хотілося ще пожити емоціями з походу і зробити собі м'який перехід в традиційне життя.
23.08.09
полетів монітор... Навіть загрутися комп повністю не встиг. На прощання я побачила свій робочий стіл і провела слідуючі 2 тижні без любимого компа. Перший день жостка ломка. Далі вчилася займати свій час зовсім іншим і корисним. Варила варення перший раз в житті, малювала тваринок, підучувала словацьку, і доробила дивне творче на стіні
24.08.09
Черкаський народкий хор і Джерельця Карпат. Етно музика і жаль, що не можна босоніж потанцювати перед сценою. "Добрі" погляди людей відіб'ють бажання.
Я була в захопленні від голосів, виконання, ритму. Після Свіржу в мене взагалі тепле відношення до народної музики.
(С) Юля
Потім було смачне пиво, сальса, самба і ча-ча-ча на березі річки
(с) Юля
26.08.09
Знову берег річки і ковток пряної масали. Останні штрихи в малюнку. Ніби залишилося зовсім трішки. Тільки прибігли двоє малих і я відклала це на потім. Було цікаво за ними слідкувати, слухати їх, порівнювати. Такі різні =) Іван і Емануіл. Хлопці, які ростуть не в такому вже й комфорті, але такі діти. Особливо Іван. Роздумів після того було багато. Що це має бути в житті, щоб реалістично брехати в 6 років, матюкатися і виборювати собі увагу? Що виросте з дитини, яке пре проти цього щирістю і добротою?..
(с) Юля
27.08.09
Прогулянка за місто. В сухий ліс, участок Невицький замок- Анталовецька. Ожини наїлася на кілька тижнів наперед. Там вона запашна і нагріта сонцем.
28.08.09
Тематична вечірка з індійською кухньою, яка враз перетворюється на п'янку-гулянку з домашнім білим вином. Давно я стільки не вживала алкоголю. На той момент мені це було до душі. Було комфортно і я не задумувалася над своєю поведінкою, яких шокувати своєю поведінкою вже важко. Так десь до 3-ї чи 4-ї ранку.
29.08.09
Підйом о восьмій годині. Холодний душ, який вставляє мозги на місто і відновлює координацію.
Добрий ранок, називається. Мене чекав день із сестрою. Запланований похід за покупками. Навіть покупки можуть бути приємними і створювати хороший настрій, якщо піти із сестрою, купити букети айстр і сісти в Тотемі. Ніколи не пробували? Самий легший варіант обов'язки зробити приємними- букет красивих квітів і кава. Рекомендую.
30.08.09 Pink Floyd Tribute Show
Я в захваті до сьогоднішнього дня. Враження, що я потрапила на концерт молодих Пінк Флойд. Хлопець мав схожий голос. Кожен ідеально виконував свою партію. Дівчата підспівували красиво.
Слів нема, є купа вражень.
01.09.09
День до того я домалювала чудіка.
Він злий, бо не встиг до сходу сонця зібрати всі симпатичні ліхтарики ;)
От і все що хотілося розповісти про літо. Між тим були прогулянки під дощим, посиділки в друзів, перегляд фільмів про воду, кулінарні експерименти... Багато чого було О:)